Останні пару років на сеансах — онлайн чи офлайн, з цивільними чи військовими, з дорослими чи дітьми, я завжди питаю — яке ресурсне відчуття є зараз? Якщо вам погано, то відповідати на таке питання дуже складно.
Проте, саме коли вам погано відповідь стає вкрай важливою.
Шукати хороше посеред війни, болю, колективних страждань, особистих непростих історій — той ще квест. Але насправді ми оточені хорошим. Воно повсюди.
Хочеш ресурс — ось він, тільки візьми.
Та наш мозок, натренований фіксуватися на проблемах, помилках, негативних емоціях потребує від нас неабияких зусиль для переналаштування.
Буває, що потрібна уся наша усвідомленість, увага, і одночасно відкритість.
Бо—сюрприииз;)—часто ресурс зовсім не там, де ми очікуємо.
Розкажу на своєму прикладі.
Ніч. Мене викликають у пологи, я швидко хапаю рюкзак доули і виходжу з дому...в суто домашніх вовняних шкарпетках. Ладно, думаю, в рюкзаку є запасні, нормальні.
Майбутній тато має право пересуватися у комендантську годину, і ми їдемо пустим Києвом, у якому на дорогах тільки швидкі та поліція. Відчуваю, як моя нервова система збуджується від незвичайної ситуації. Дихаю, роблю вправи на заземлення, знімаю напругу.
Шукаю ресурс, і раптом розумію, що він — в шкарпетках. Вони дурнуваті, смішні, не підходять під весь інший одяг і знімають весь пафос і серйозне ставлення до ситуації.
В пологовому нас не пускають у палату вдвох, кажуть, що можемо мінятися. Це знов напруга. Переживаю за маму, це її другі пологи, перші були нелегкі, і зараз їй боляче і страшно.
Добре було б, щоб пустили і тата, і мене, щоб в неї була вся можлива підтримка. Але ні.
Напружуюсь.
І тут уявляю собі, як кумедно, мабуть, ми з наполегливим татом виглядаємо збоку — високий і кремезний військовий у камуфляжі та маленька розхристана я, в окулярах і шкарпетках в рожево-зелену смужечку.
Стає смішно і не страшно.
І так всі пологи, уявляєте?Щойно з'являлося напруження — я дивилася на свої недоладні лапки))) І, клянуся, окрім мене, їх, здавалося, ніхто й не бачив. Ніч, напівтемрява, важливіші проблеми.
Так звичайні шкарпетки стали чарівними, і допомогли мені піклуватися про маму.
Пологи пройшли чудово, і вранці ми привітали нову українську дівчинку з народженням.
Все це виглядає просто і трохи прибацано, так?
Але насправді за цим випадком багато невидимої роботи — моєї та моїх вчителів.
Хороша новина в тому, що ми всі можемо цьому вчитися.
Вміти відстежувати стан своєї нервової системи, вчасно помічати тригери і свої реакції, знати, як собі допомогти.
І, найперше — зробити пошук ресурсу своєю звичкою.
Як би вам не було зараз — озирніться і знайдіть щось, що викликає приємні емоції. Предмет, людина, звірятко, відчуття, думка, це може бути будь що, аби воно викликало якийсь добрий імпульс.
І, спостерігаючи за цим чимось, відслідкуйте, що відбувається на тілесному рівні. Як змінюється ваше дихання, серцебиття, тонус м'язів, вираз обличчя. Можливо, вийде не одразу, але повірте...
чарівні шкарпетки працюють😉
