З вдячністю до всіх, хто звернувся до мене по підтримку та з питаннями - реально чи віртуально, до, під час, чи після операції. Ви - мій безцінний досвід!На початку своєї діяльності я часто стикалася з хибною думкою, що "доула - то тільки про домашні пологи", потім інформація про доул поширилася достатньо, а ми багато працювали у пологових, тож це трошки відійшло, але й досі слово доула асоціюється з природніми пологами. Наче й добре, що в цьому поганого, скажете ви? Доули й справді багато роблять для того, щоб знання про природні пологи поширювалися, і щоб жінки уникали зайвих втручань у фізіологічний процес пологів. Але часом саме через це до нас не звертаються жінки, яким допомога та підтримка потрібні дуже-дуже сильно.
Говорю зараз до тих мам, яких очікує операція. Ви теж можете звернутися до доули!
Так, доулу, швидше за все, не пустять в операційну, але пустять в реанімацію, і в післяпологову палату, вона зможе допомогти вам з дитиною, попіклується про вас і про тата дитини (я одного разу дві години поспіль жартувала англійською, аби лиш тато, який не розумів лікарів та що відбувається, не переживав).
Коли все сталося, операцію проведено, вже нічого не зміниш - дуже важливо приймати всі свої відчуття та почуття щодо цього. І добре, коли є хтось, хто слухає, розуміє, допомагає...бо це геть непросто. До розуміння важливості цієї роботи доули після КР я прийшла не одразу...
та й зараз, мабуть, ще йду) Ще й тому, що майже нема на що спертися...досвід у нас тут небагатий. І нема якоїсь виробленої схеми - як саме супроводжує доула мам з КР.
Вперше отримавши такий запит на супровід мами з призначеною операцією (більше року тому), я навіть від колег почула: "А що ти там будеш робити, нащо ти там потрібна, все ж роблять лікарі?
Проаналізувавши свій досвід супроводу, можу сказати, що тут все дуже індивідуально. Було так, що лікарі чекали на перейми, щоб розпочати операцію (про переваги такого способу можна почитати у М.Одена), і ми годин 4-5 були у передпологовій, і найбільше, що від мене потрібно було - розмовляти й підтримувати морально, щоби жінка не була з цим сама.
Одного разу було так, що найбільше згодилася моя підтримка мамі...в операційній...ми з нею досі дякуємо лікарю, що пішла нам назустріч та, дозволивши мою присутність, знизила мамі рівень стресу від екстреного КР.
Але! У більшості випадків, мені здається, тут потрібні саме післяпологові доули, або ж просто більше ніж одне-два відвідування доулою після пологів.
Колись, ще давно, просто отетеріла (щоб не сказати гірше), коли через свою роботу з післяпологового відновлення дізналася про те, як почуваються мами, які пройшли через КР щоб дати життя своєму малюкові.
У розвинених країнах щодо стану після КР купа досліджень, а у нас про це годі й почути.
У нас ти натрапляєш на це просто в полі - голіруч (в моєму випадку це буквально, бо я працюю з тілом). Обережно і дуже ніжно торкаюсь жінки - і ллються сльози та історії, біль та провина.
Незалежно від того, чи була операція призначена лікарем заздалегідь, чи необхідність її стала наочною вже у самих пологах - мами, які пройшли через це, часто відчувають багато негативних емоцій.
Їм боляче визнавати, що вони не змогли "народити самостійно".
Соромно зізнатися, що погодились з лікарем на операцію, коли дізнаються, що начебто за таких самих обставин інша жінка народила вагінально і все ок.
Їх долають сумніви - чи було зроблено правильний вибір, чи все ж таки варто було спробувати народити самій?
Вони бояться, що зашкодили цим дитині, і тепер з нею щось не так.
А коли в дитини і справді щось негаразд зі здоров'ям, то весь тягар провини беруть на себе, згадують все, що могли й не могли зробити.
Часто почуваються "поламаними", "неправильними", дуже самотніми, і коли КР було екстренним,тобто, такого розвитку подій не очікував ніхто, то найчастіше питання, яке я чую: "Скажи, що зі мною не так, чому я не змогла?"
Глибокий біль та сум.
Дані досліджень підтверджують мої спостереження, і показують, що найбільше психосоматичних розладів стається саме у матерів з КР. І що, хоча порушення взаємодії матері та дитини найчастіше має геть інші причини, саме матері з КР переживають більше за свою нездатність піклуватися про дітей. Також після КР підвищується ризик післяпологової депресії, та тривожних станів. Про це говорять як і невеличкі дослідження на 103 респонденти, зроблені у 1987-88 рр, так і найновіші великі - на 12 619 жінок ( https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/3378531 і https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/28594092)
Висновок найновішого дослідження такий - "Кесарів розтин вочевидь пов'язаний з підвищеним ризиком післяпологових симптомів стресу. Спеціалісти у галузі охорони здоров'я повинні уникати зайвих операцій КР, і звертати особливу увагу на жінок, яким довелося зробити кесарів, і намагатися поліпшити психічний стан у їхній післяпологовий період."
Так, КР це поки що не норма. І мені, якщо чесно, не хочеться, щоб у нас розтин нею став (хоча у деяких країнах жінки мають право обирати його без показань, за власним бажанням).
Але це не має бути стигмою, тавром. Ми надто мало знаємо про цей світ і про себе самих, щоб засуджувати. Щодо того, чому випадків КР більшає, ми теж можемо робити припущення та будувати гіпотези, але ...в нас і тут більше питань ніж відповідей.
Проте, думаю, що поміч доул під час та після Кесаревого Розтину, дуже потрібна для того, щоб мами почувалися краще, знаючи, що є хтось, хто зрозуміє тебе, заспокоїть, розділить твої переживання та не знецінить їх.
Часто доули займаються також і відновленням після пологів (хоча не всі володіють цими навичками, та й є певна специфіка після КР, тож завжди питайте уважно.) Чому саме доули?
Тому що в нас реабілітаційна медицина не має такої галузі як "реабілітація після пологів", більше того, в Європі та США я теж не знайшла такої спеціалізації. Є просто окремі люди - які вгрузли в цю тему, бо побачили її. Більшість з них працює практично, вчиться одне у одного, намагаючись параллельно моніторити дослідження та аналізувати свої дані і, таким чином, знайти те, що допомагає. З того, що я бачу, то , щоб бути ефективними, ми починаємо зосереджуватися не лише на післяпологовому періоді, а й на окремих проблемах - хтось працює з діастазом, хтось виключно сповиває, хтось йде у психотерапію.
Ми всі шукаємо свої шляхи, і прагнемо допомогти.
От мені зараз хочеться більше працювати з тими, хто пережив КР - зокрема, тому, що я бачу тут величезну лакуну..діру, і, водночас, бачу цікаві результати від роботи з шрамами та від КСТ-терапії.
З моєї практики можу зробити висновок, що найчастіше жінка приходить щось робити зі своїм болем та ускладненнями після КР вже тоді, як вона пройшла сім кол пекла. Я радію, що можу допомогти навіть у тих випадках, коли пройшли роки, але...так не має бути. Моя душа проти того, щоб численна кількість жінок страждали, не маючи до кого звернутися, і уникали навіть подруг і доул, бо вони за природні пологи.
Мами, ви заслуговуєте на повагу та підтримку, на піклування та допомогу - яким би шляхом ви не народили.
